Їх називають «маріупольські хіпі», ставили десятки вподобань в соцмережах та з них сміються перехожі. Але Лада й Сергій, маріупольські юні активісти, продовжують виходити з мирними пікетами кожну неділю.
Ми поговорили з Сергієм про те, навіщо вони це роблять й як народилась цю протестна традиція.
Жовті квіти й перші плакати
18 січня я гуляв з моїми друзями Машею і Денисом по парку Петровського. Це був день перед Хрещенням (мається на увазі Хрещення Господнє – релігійне свято – прим.ред). А у цей час зазвичай стоять дуже сильні морози. У парку ми знайшли багато жовтих квіточок, таких невеликих, і мене вразило, що в цей час ростуть квіти, хоча повинні стояти морози.
Я довго над цим міркував – уявляв постапокаліптичні картинки – гори сміття в перемішку з такою природою, що бере вверх над залишками людської діяльності.
Наступного дня я вирішив, що напишу щось, що спровокує соціум на діалог. Написав «Заводи важливіше зими?», вийшов на площу біля Драматичного театру. Люди реально підходили й ділилися зі мною своїми думками.
Одразу до мене в перший день приєдналася Лада. Вона сказала, що це дуже крута ідея. З того часу вона практично жодного разу не пропустила акцію, ми постійно разом. У нас немає якогось лідерства, є концепція: я виходжу і хтось приєднується, робить щось своє.
Екологія, пандемія й солідарність
Спочатку основною темою була екологія. Я виходив з критикою олігархів мільйонерів, які наплювали на природу, на людей і на землю, які тільки заробляють гроші. З початком карантину я помітив що люди стали дуже похмурі, і я сам був в не дуже приємному стані через погані новини і невідомість.
Мені захотілося якось підбадьорити людей. Довго думав, що таке написати, щоб було максимально коротко. В результаті написав «Переживемо» і став сидіти на переході, бо на драмі (на площі біля Драматичного театру – прим.ред) людей майже не було. Потім зробив знак миру у вигляді колажу.
Для мене важливо як піднімати теми які мене в принципі хвилюють так і те що зараз актуально. Я можу використовувати свої акції як невелику платформу, щоб комусь допомогти чи підтримати, і мене це радує.
Лада власне все це звичайно підтримує. Потім карантин почав підходити до кінця – і зараз я переходжу на такі теми як права людини. Нещодавно робив конопляний марш (акція за легалізацію медичної марихуани – прим.ред), акцію на підтримку Юлії Квіткової, російської художниці, яку зараз намагаються засудити за розповсюдження порнографі через бодипозитивні малюнки. Також виходив на підтримку Білорусі.
Про людей й підтримку
Близько 90% просто проходять повз, не дивляться, навіть, не звертають уваги. Буває, що дивляться, буває, що підходять й запитують. Угукають, сміються, але найчастіше з тих, хто цікавиться, починається дійсно цікавий діалог. Ми висловлюємо свої точки зору і дуже часто трапляються дуже цікаві люди, які вміють донести свою точку зору, але звичайно бувають й більше дивні люди.
З нами частенько хтось сидить – такі нові різні знайомства. Дуже жорстко з нами поки ніхто не поводився, такого не було ще жодного разу. Хіба що, коли у нас вихопили прапор на акції в підтримку КиївПрайду.
Фото з особистих архівів героя