Стрічка

1. Гра «Що не так?» та приклади неконституційних норм законів, підзаконних нормативно-правових актів та незаконних наказів і розпоряджень

post-image

Модератор цієї гри може зачитувати норми документів гравцям, а також запитувати їх: «Чи відповідає це Конституції України? Чи відповідає це законам України? Чому ні?» Призові бали можуть нараховуватися гравцям за правильні відповіді та їх обґрунтування вголос.

ПРИКЛАД 1: Норми чинного станом на сьогодні «Порядку організації та проведення зборів, мітингів, процесій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів в м. Краматорську», що був затверджений рішенням Краматорської міської ради «Про порядок проведення масових заходів» № IV/23-10 від 29.12.1998 зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями міськради № VІІІ/23-35 від 29.03.1999, № 4/IV-63 від 12.11.2002, № 25/IV-2 від 09.06.2005, № 29/VІ-2 від 24.07.2013:

«О проведении собрания, митинга, шествия, демонстрации, спортивных, зрелищных и других массовых мероприятий (далее по тексту массовое мероприятие) граждане заблаговременно (за 5 рабочих дней до даты его проведения) уведомляют исполком городского совета. Уведомление оформляется в форме заявления.» (абзац 1 пункту 1 Порядку);

«В заявлении о проведении массового мероприятия указываются цель, форма, место проведения мероприятия или маршруты движения, время его начала и окончания, предполагаемое количество участников, фамилии, имена, отчества уполномоченных (организаторов), место их жительства и работы (учебы), участие народных депутатов Украины и лидеров политических партий, дата подачи заявления.» (пункт 2 Порядку);

«Массовые мероприятия проводятся в соответствии с целями, указанными в заявлении, а также в определенные сроки в обусловленном месте.» (абзац 1 пункту 4 Порядку);

«Массовые мероприятия, шествия, демонстрации проводятся по улицам города на которых отсутствует движение городского пассажирского транспорта общего пользования. Массовые мероприятия, собрания, митинги, иные мероприятия проводятся на центральной площади города им. В.И. Ленина, в парке культуры и отдыха им. А.С. Пушкина, парке «Юбилейном», парке «Лазурном», «Кутовой балке», в районе центральной городской библиотеки им. Горького, дворце культуры «Строитель», на площади перед дворцом культуры им. В.И.Ленина. Альтернативные массовые мероприятия проводятся в различных установленных местах или в одном и том же месте, но с промежутком времени между ними не менее одного часа.» (абзац 2 пункту 4 Порядку);

«Участникам запрещается иметь при себе оружие, а также специально подготовленные или приспособленные предметы, которые могут быть использованы против жизни и здоровья людей, для причинения материального ущерба предприятиям, учреждениям, организациям и гражданам.» (з абзацу 3 пункту 4 Порядку);

«Массовые мероприятия должны быть прекращены по требованию представителей органов власти, если не было подано заявление, при наличии решения суда о запрещении, а также при нарушении порядка их проведения, возникновения опасности для жизни и здоровья граждан, нарушении общественного порядка (пункт 7 Порядку).

Пояснення: 2.1.А, 2.1.D, 2.2, 3.В книги «Магія вуличного протесту», матеріал про суди з Додатку 2 на сайті Платформи ТЮ та додаткова теорія на цій вебсторінці нижче.

ПРИКЛАД № 2: Норми «Додаткових режимних обмежень, які вводяться за рішенням керівництва АТО, що забезпечує оборону України на маріупольському напрямку» та «Роз’яснення Прикордонслужби України про додаткові режимні обмеження», які були затверджені 09.2014 ймовірно керівництвом Штабу АТО в місті Маріуполі та одним з структурних підрозділів Державної прикордонної служби України або окремими посадовцями цього підрозділу:

«З метою забезпечення національної безпеки України, сприяння заходам з оборони Держави, протидії терористичній діяльності, з 10 вересня 2014 року на територіях Новоазовського і Тельманівського районів Донецької області [та в місті Маріуполі] встановлено режимні обмеження (заборони) щодо: … 10) Масових зборів громадян (без погодження із військовим керівництвом);» (пункт 10 [двох версій – з Маріуполем і без] Додаткових режимних обмежень).

«Ограничены массовые собрания в вышеуказанных районах. Согласование проведения любых массовых собраний (митингов, концертов, свадеб и т.п.) проводится главой сельского совета по согласованию с руководством АТО. Лица, желающие провести массовые мероприятия, обращаются к главе сельского совета и после согласования с руководством АТО, данное мероприятие может проводиться, но обязательно закончится до 20:00.» (абзац 9 Роз’яснення).

Пояснення: 2.1.А, 2.1.В, 2.1.D, 3.G книги «Магія вуличного протесту», матеріал про суди з Додатку 2 на сайті Платформи ТЮ та додаткова теорія на цій вебсторінці нижче.

ТРОХИ ДОДАТКОВОЇ ТЕОРІЇ:

1) Неконституційні норми підзаконних нормативно-правових актів з’являються через фрагментарне знання Конституції та законодавства України, і нерозуміння принципу ієрархії в системі юридичних актів. А також через певні історичні інерційні процеси.

Найбільш репресивну славу в історії незалежної України мають підзаконні нормативно-правові акти представницьких органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів. Згідно з Конституцією, органи місцевого самоврядування мають право приймати обов’язкові до виконання на відповідній території рішення лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 144 Конституції, Рішення Конституційного Суду № 7-рп/2009). Проте без жодних на те делегованих повноважень від Верховної Ради впродовж десятків років, місцева влада багатьох населених пунктів в неконституційний спосіб ухвалила місцеві правила проведення зібрань, які передбачали процедуру організації їх проведення, дозвільний порядок проведення, обов’язки організаторів та учасників зібрань, «дозволені» та «заборонені» місця для проведення та інші обмеження свободи зібрань, які суперечать Конституції. 

Такі локальні акти свого часу почали з’являтися в Україні на розвиток Указу Президії Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік № 9306-XI від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», який разом зі схожими актами з союзних республік СРСР був покликаний придушувати національно-визвольні рухи в умовах збільшення кількості антирадянських протестів. Радянський Указ, зокрема, передбачав, що крайові, обласні, окружні, районні і міські Ради народних депутатів СРСР мали право додатково регламентувати порядки проведення зібрань «з урахуванням місцевих умов», а виконавчі комітети Рад мали право зібрання забороняти. Навіть після появи Конституції вже незалежної України у 1996 році місцева влада багатьох населених пунктів, частина суддів, а також правоохоронці за інерцією ще довгий час помилково – або ж навіть навмисно – вважали Указ держави, яка перестала існувати, чинним, що продовжило практику ухвалення місцевих положень з неконституційними нормами регулювання свободи зібрань.

У якості додаткової правової підстави для ухвалення окремого виду таких положень представники влади називають підпункт 3 пункту «б» частини 1 статті 38 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з яким до відання виконавчих органів міських, сільських та селищних рад належить «вирішення відповідно до закону питань про проведення» зібрань. Проте слід наголосити, що диспозиція цієї норми відсилає до неіснуючого законодавчого акту українського парламенту. Якби такий акт існував, то мав би пояснити, в чому ж конкретно полягають повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування в контексті свободи зібрань. Тобто виконкоми рад часом надто широко трактують норму, яка насправді не відповідає принципу юридичної визначеності. Єдина ж логіка норми також прихована в радянській історії. Зазначене формулювання майже не змінилося з 1990 року, коли був ухвалений Закон Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», звідки формулювання перекочувало в законодавство незалежної України.

Загалом існування локальних актів місцевих рад та їх виконавчих органів, які регулюють права і свободи людини, непритаманне унітарній формі державного устрою України і характерне для федеративних утворень. Що дозволяє припустити: тривале існування місцевих положень про свободу зібрань та досі наявна практика продовження їх ухвалення є зокрема наслідком багаторічного інформаційного впливу мас-медіа Російської Федерації. Адже Росія зазнала схожих і водночас гірших наслідків від появи вищезгаданого Указу Президії ВР СРСР 1988 року. 

2) Незаконні накази та розпорядження. Згідно зі статтею 41 Кримінального кодексу України, наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Тобто незаконним буде документ, який видав суб’єкт нормотворчості, що не має законних повноважень віддавати накази і розпорядження на тему, про яку йдеться в цьому наказі і розпорядженні. Незаконним буде і документ, який видав суб’єкт, що взагалі не наділений правом приймати саме нормативно-правові акти.

Отже, незаконним буде, наприклад, усний наказ посадовця поліції своїм підлеглим бити усіх без розбору протестувальників. Бо згідно з законодавством, в Україні права на невибіркове насильство не має ніхто. Незаконним буде і, наприклад, письмове доручення Кабінету Міністрів № 14678/1/1-10 від 25 березня 2010 року до Київської міської державної адміністрації «організувати роботу» з громадянами та їх об’єднаннями «на випередження та недопущення у подальшому проведення акцій протесту біля приміщень Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України». Чи публікація на офіційному сайті Президента України від 30 квітня 2021 року з заявою: «Від голови Київської міської державної адміністрації очікуємо проведення перевірки системи погодження масових акцій у столиці».

Ще приклад: кожен з міжвідомчих органів управління АТО (Антитерористичний центр при СБУ, штаб Антитерористичного центру при СБУ, Міжвідомча координаційна комісія Антитерористичного центру при СБУ, оперативний штаб з управління АТО, координаційні групи та їх штаби при регіональних органах СБУ) не наділений правом ухвалювати нормативно-правових актів. Не має таких повноважень і сама Служба безпеки України. Тому СБУ та міжвідомчі органи управління АТО не мають права обмежувати свободу зібрань взагалі за будь-яких правових режимів, доки їм не надасть це повноваження український парламент.

3) Неконституційні норми законів досі зустрічаються в законодавстві сучасної України. Головна причина цієї та інших нормотворчих проблем нашої держави полягає у відносно низькому рівні правової освіти та, відповідно, низькому рівні правосвідомості народних депутатів України. Дається взнаки також відсутність єдиного бачення свободи мирних зібрань в різних сферах суспільно-політичного життя.

Наприклад, всупереч статті 39 Конституції Виборчий кодекс та Закон «Про всеукраїнський референдум» автоматично забороняють в так звані «дні тиші» – напередодні та в день голосування – проведення або усіх зібрань учасників передвиборчих перегонів, або геть усі зібрання на тему референдуму.

Ці та інші неконституційні норми низки законів є або архаїчними, або такими, що бюрократизують право, встановлюючи надмірне правове регулювання, яке не є необхідним в демократичному суспільстві. Наприклад, з огляду на сучасний розвиток інформаційних технологій, вищеописаний підхід до обмеження агітації під час виборів та референдумів видається дещо застарілим. Верховній Раді варто скасувати такі норми як неконституційні, а відповідні закони – привести у відповідність до Конституції шляхом переформулювання в способи, що пропорційно відповідатимуть реальним, а не надуманим загрозам для суспільства і держави.

З додаткових матеріалів до книги «Магія вуличного протесту» Михайла Лебедя.

Маєш круту ідею?

    Повідомлення отримали
    Ми прочитаємо його і одразу вам відповімо :)